Марихуана Amnesia Магнитогорск

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Алло, ребятки! Ну, вы меня нарядили! Прямо в роли наркомана комика я выступаю. Что это за фишка такая? Ну ладно, все ради искусства!

Слушайте-ка, у меня есть история, которая точно вас удивит. Ну не просто удивит, а натрясет ваши мозги, как ничто другое! Знаете, в субботу я закладки у моего ширного друга Кости купила, и не простые, а шикарные шишки марихуаны. Понимаете, он у меня как дилер, только нормальный такой, с друзьями хорошими.

Так вот, я сказала Косте, что планирую сходить в зоопарк на выходных. Он на меня посмотрел, как будто я сказала ему, что ботать собираюсь, а не в зоопарк. Меня так все смешило! Ну думаю, вместе пойдем, весело будет!

В субботу утром я встала, как говорится, на тине. Конопля воздух пропитывала, я предвкушала классный день. Взяла с собой анашу, всякую мелочь для души, и пошла ждать Костюна у станции метро. Не прошло и пяти минут, как он приехал на своей машине, морфон в зубах и улыбка на лице. Вот это я понимаю - друг по духу!

Когда мы приехали в зоопарк, я решила, что вольер льва мне сейчас точно понравится. Я к нему заберусь, ну просто так, для экстрима. Костя только хмыкнул и сказал, чтобы я осторожнее была. Ну как это осторожнее, если это же я, аки Шерлок Холмс в мире наркоманной сумасшедшизны!

Знаете, в тот момент, когда я заглянула в вольер, всю ломку я забыла. На травке лежал величественный лев, и его глаза горели, как два закладки. Я тут же решила, что этот лев и я - души поэтов! Решила с ним танцевать, почему бы и нет? Все равно никто не будет запрещать!

Я зашла внутрь вольера, лев на меня посмотрел и поморщился. Было лицо у меня! Начала я танцевать, правда немного неуверенно, но льву это понравилось, он закидал меня грязью. Я смеялась, будто тамора была в силе!

Но вот незадача. Мои действия оказались не совсем прозрачными для охотника, который работал в зоопарке. Он побежал ко мне, ревя и крича, а я вся в грязи, смеюсь как рожок, аки чудной клоун. Костюна тоже отбил, но я все-таки почувствовала запах неприятностей. Я кинулась на выход и заскочила в машину Костюни, и мы умчались, как сумасшедшие.

Мы с Костюной заехали в одно место, где можно безопасно отдохнуть. Там было радостно и весело, народ тусовался и царило дружелюбие. Меня никто не осуждал, а наоборот - все хотели познакомиться. Я рассказала им историю про танец с львом, и они во всеуслышание прокричали "Браво!".

Такие вот приключения бывают со мной. Я не обычная девчонка, я - агент сумасшедшизны. Я люблю экстрим и я люблю ботать новое. А сегодняшний день был особенным для меня. Я поняла, что ни капли не жалею о своих поступках. Ну, может, кроме тех шишек марихуаны, которые я так быстро накурила.

Так что, ребятки, не бойтесь идти вперед и открыто выражать себя! И помните, что скучная жизнь - это не для нас, ширных наркоманов!

Ну и вот, сегодня моя история подошла к концу. Надеюсь, вы не заскучали и немного посмеялись. Если что, приходите ко мне в следующий раз - я всегда вам расскажу новую историю из жизни ширной наркоманки!